В полон не здався…

В полон не здався…

Вдячні львів’яни встановили меморіальну дошку загиблому земляку Володимиру Статію.

З моменту, коли в Україні був прийнятий закон про декомунізацію, кожному з нас доводилося читати або чути  про пристрасті, які іноді киплять з приводу заміни старих, комуністичних назв вулиць на імена новітніх Героїв… Боляче і сумно чути, що громада міста чи села виступає категорично проти перейменування вулиці, мотивуючи це звичкою, небажанням сприймати щось нове або, ще гірше, сумнівом у правдивості подвигу наших загиблих захисників.

На слуху також ті прикрі випадки, коли нелюди паплюжили меморіальні дошки, присвячені Героям, оскверняли їх могили… Усе це свідчить про те, що процес правдивих змін в нашій країні лише починається. І попереду у нас ще довгий і важкий шлях справжнього відродження нації…

Тим приємніше писати про події і людей, які свідчать про гідне вшанування подвигу наших загиблих Героїв. Коли земляки усім серцем усвідомлюють ту найвищу жертву, яку принесли заради нас наші воїни, які свідомо пішли на війну і віддали за Україну своє квітуче життя.

Володимир Статій був одним із перших, хто, не вагаючись, пішов захищати рідну землю у лавах Добровольчого українського корпусу з позивним «Білий» .

«В полон не здамся» - неодноразово говорив він своїм побратимам. Бронежилет не носив, бо прийняв для себе рішення: віддавати власне життя треба разом з тією поганню, яка прийшла на нашу землю, аби залити її кров’ю і сльозами.

На жаль, так і сталося: ворожий напад був неочікуний і стрімкий. Володимир підірвав чотирьох терористів гранатою, але загинув і сам. Сталася трагедія 25 липня 2014 року. Вдома тата не дочекалася неповнолітня донечка…

Подякувати своєму земляку за героїзм, правдивий подвиг, найвищу міру любові до своєї країни прийшли сотні містян. Під час поминального богослужіння храм був переповнений, плакали усі, не стримав сліз навіть священик. Володимира Статія поховали поряд з рідними людьми з усіма почестями…

Пам’ять про Володимира не згасла після його поховання: земляки, сусіди, однокласники  з великою шаною згадують про Героя.

Бажання увіковічнити подвиг Володимира Статія висловили всі – і учнівський парламент школи №92, яку в свій час закінчив Володимир, і батьківський комітет, і педагогічний колектив. А директор цієї школи, Михайло Михайлович Ковтало, зазначає, що подвиг Володимира та інших загиблих Героїв – це правдиві, життєві приклади для патріотичного виховання малих українців, а не брехливі і облудні міфи, на яких виховувались старші покоління.

Ідея національної свободи і незалежності дорожча від власного тіла! Ось таким має бути принцип виховання сучасної української молоді.

В кінці серпня 2016 року за адресою: вул. Шевченка, 370 вдячні львів’яни встановили  меморіальну дошку Герою АТО Володимиру Статію. Вона знаходиться зовсім близько від школи, яку закінчив Герой.

Щодня повз неї пробігають сотні школярів… Саме за них, і за мільйони таких, як вони, Володимир Статій віддав своє квітуче життя...