23 серпня – День державного прапора України

23 серпня – День державного прапора України

Прапор – це один з головних символів держави, який уособлює її суверенітет та ідентичність. Історія українського прапора своїм корінням сягає сивої давнини, часів, коли на території сучасної України лише розпочинався процес формування нашої державності.
Ще в дохристиянські часи наші предки використовували жовто-синю символіку, і, сьогодні, кольори нашого прапору символізують дві головні стихії природи і людського буття — вогонь (жовтий колір) і вода (синій). Саме цю золото-блакитну символіку використовували українські прапредки трипільці. Вони ж принесли цю символіку і в Індію, де вона збереглася до наших днів в первинному вигляді.
Багато років в українському суспільстві точяться дискусії, стосовно «правильності» використання жовтого і блакитного кольорів на сучасному прапорі України. Якщо брати до уваги етнологічні джерела, то дійсно наші предки вірили, що свiт був сотворений з двох стихiй – вогню i води – це простежується в купальських та рiздвяних ритуалах і до сьогодні.
Деякі історики говорять, буцімто в Київській Русі не було жовто-синіх кольорів на прапорах. Це – неправда. Князя Володимира називали «Красним сонечком» не тому, що він нагадував сонце, а тому, що центральним елементом на його прапорах було Сонце. Русичі вшановували Сонце – і тому жовтий колір був основним кольором дохристиянської символіки Русі. І той же Лев на гербі міста Львова з’явився там не тому, що по околицях міста колись бігали леви, а тому, що Лев – стародавній символ, тотем бога Сонця.
Прикладiв, власне, жовто-блакитного поєднання в українській символіці можна знайти значно бiльше, але й наведеного достатньо для висновку: жовтий як уособлення вогняної субстанцiї домiнує над блакитною (водяною), бо Сонце... – наш породжувач – верховна стихiя. Варто згадати і «Слово о полку Iгоревiм», і, «Велесову книгу», де русичi описуються як – «Дажбожi онуки», тобто «Сонячнi дiти».
Дійсно, жовто-блакитна символіка зникла на певний час з обіходу наших предків, після татаро-монгольської навали. Та з часом золото-блакитні барви з’явилися на гербах українських міст знову.
Відомо, що князь Володимир Великий мав власний герб – золотий тризуб на синьому фоні. Чи могло це слугувати концепцією майбутнього національного прапора? На це питання намагались знайти відповідь безліч істориків. Можливо, саме так воно і є.
Сучасна ж геральдика України прийшла до нас з Галиччини, а саме зі Львова. Український король Данило, збудувавши «столичне королівське місто Львів», подарував йому герб – Золотий Лев на синьому тлі, що і стало початком появи синьо-жовтих барв на Державному Прапорі України.
Цікаво, що у відомій Грюнвальдській битві 1410 року об’єднані слов’янські війська, котрі перемогли німецьких рицарів-хрестоносців, стояли під синьо-жовтими корогвами. До речі, в цей час в Західній Європі, лише починали формуватися державні прапори.
Козацька доба в Україні була золото-блакитною. Козацькі знамена – це блакитні полотнища з золотими чи жовтими зображеннями гербів, небесних світил, зброї, постатей святих тощо.
«Весна народів», яка охопила Австрійську імперію навесні 1848 року стала поштовхом українського національно-визвольного руху. У квітні того ж року в місті Львів було створено Головну Руську Раду, яка відновила використання герба Руського королівства (Галицько-Волинської держави) ХІІІ-XIV століття з зображенням золотого лева на синьому фоні. Національними прапорами вважалися синьо-жовті та жовто-сині біколори (доречі, вживалися обидва варіанти).
У далекому 1918-му році Центральна рада на чолі з першим президентом України Грушевським затвердила жовто-блакитний прапор.
А вже за Скоропадського український прапор виглядав наступним чином: блакитна смуга вгорі, а жовта – внизу. Навіщо він це зробив – невідомо. Однією із версій є те, що Скоропадський був членом масонської ложі «Молода Україна», а згідно символіки «вільних каменярів» над світом панує «знак води», ну а вода, зрозуміло, якого кольору.
У радянській Україні синьо-жовті кольори прапора були замінені яскраво червоним кольором. Звичайно, більшості українців це не подобалося, адже окрім заборони національної символіки, репресіям, з боку центральної кремлівської влади, піддавалося все українське.
Довгий час перебуваючи у підпіллі, український прапор знову замайорів 14 березня 1990 року в містечку Стрий (одним із організаторів акції був В`ячеслав Чорновіл), а через дев’ять днів – над Тернопільською міською Радою, потім у Львові, Івано-Франківську та Житомирі, а через деякий час синьо-жовта хвиля патріотизму докотилася до столиці, де в липні 1990 року над Київрадою також було піднято наш легендарний прапор.
Правильна символіка програмує правильне майбутнє.
23 серпня 1991 року група народних депутатів внесла синьо-жовтий український прапор у сесійний зал Верховної Ради. Якраз до цієї події і прив`язаний Указ Президента України Леоніда Кучми від 23 серпня 2004 року «Про День Державного Прапора України» № 987. На сьогоднішній день, цей прапор, як реліквія, урочисто зберігається під склом в музеї ВРУ.
Як ми бачимо, історія національного прапора розпочалася кілька століть тому, але офіційно затвердили синьо-жовтий стяг як державний символ України лише 28 січня 1992 року.
І, наостанок – всім нам українцям варто пишатися і вшановувати наш прапор, сьогодні як ніколи! З ним на Сході України наші захисники ідуть в бій, і з ним же гинуть. Наш прапор – це символ непоборності українського народу. Символ української свободи та незалежності.