Нікому непотрібний патріотизм

Нікому непотрібний патріотизм

Багатьом відома історія боротьби за повноцінне життя Артура Мельника, бійця 128-ої гірсько-піхотної бригади.

Артур родом з Житомирщини. З невеличкого села Любарського району. Отримав тяжкі поранення в зоні АТО 13 серпня 2015 року. У Артура складна травма шийного відділу хребта з ураженням головного мозку, яку він отримав у зоні бойових дій. Йому 28 років… В нього маленька донечка, яка сподівається на те, що тато буде ходити.
До Фонду Братів Кузьміних звернувся його батько з проханням допомогти. Як важко дивитися в очі батькові, який з усіх сил прагне підняти свого сина на ноги. Встигнути підняти, бо в самого пухлина. У дружини тяжка хвороба нирок. Одну вже видалили...
Семеро дітей. Четверо прийомних. Шість братів і одна сестра. Один син – прикований до інвалідного візка в результаті отриманих поранень на Сході України. Двоє – на передовій і досі.
Сина виписали з медичного закладу бо лікування завершено. Батько, який стояв на Майдані восени 2014-го не розуміє, кому в нашій державі потрібен той патріотизм, який сповідує він та його троє синів.
Артур вже пройшов довгий шлях до одужання. Була операція в Харкові, яка виключила страшний вирок – повний параліч, але не поставила Артура на ноги. Згодом в Інституті ім.Ромоданова зробили операцію, яка б мала дозволити Артуру рухатися. Після операції нейрохірурги були налаштовані оптимістично на перспективу того, що молодий міцний хлопець буде ходити. Далі був довгий трьохмісячний курс нейрореабілітації в Науково-практичному центрі нейрореабілітації «Нодус» у м. Бровари. З центру його виписали, та проблема лишилась.
В нього є шанс ходити. Він відчуває ноги, кілька секунд може постояти. Лікарі кажуть, переривати курс реабілітації небезпечно – тоді все знову слід буде починати спочатку. Артур та його рідні дуже сподіваються на підтримку небайдужих людей, які допоможуть посставити його на ноги.
В офісі Фонду Братів Кузьміних батько Артура постійно повторював: «Кому потрібен той патріотизм, який я своїм дітям вбивав в голови змалку? Кому..?»
І, дійсно, кому потрібні патріотично налаштовані громадяни? – Нікому. Скрізь потрібні гроші і зв’язки.
А батько хоче одного – дожити хоча б до того моменту, коли його син стане на милиці...